Малоштанова Олена Вікторівна
Есе
«Ніколи не забувайте мріяти» Мадонна.
Дитинство кожної людини – це світ фантазій і мрій. Про що мріє кожна дитина? Напевне сказати неможливо, але всі мрії пов’язані з майбутнім, а особливо, з професією. Мабуть, всі пам’ятають однокласника, який хотів стати міліціонером, або сусідку по парті, яка мріяла грати в театрі. Я мріяла про роботу вчителя. Спочатку - не свідомо. Мене надихала моя перша вчителька – Громко Раїса Михайлівна. Повертаючись із занять додому, я проводила уроки своїм іграшкам, обписувала крейдою всі дверцята шаф, розповідала про те, про що дізналась на уроках в школі. Поштовхом до обрання майбутньої професії був випадок у середній школі, коли нас, чергових учнів, відправили на заміну в молодші класи.
За декілька днів, що були проведені з молодшими школярами, я зрозуміла на скільки це важка професія, але неймовірна і не схожа на інші. І вже тоді я обрала ВНЗ, до якого хочу вступити і з чим пов’язати своє життя.
Пам’ятаю ті хвилюючі перші виховні години, що ми проводили в школах, перші уроки. Було багато невдач і розчарувань. Не завжди виходило так, як хотілось. але жодного разу я не шкодувала про свій вибір.
Мені пощастило проходити практику у прекрасної вчительки – Алієвої Тетяни Петрівни. Сталося так, що роки практики, а потім і перші роки роботи в школі, поєднувались з одним класом. Спочатку я була в їх класі в якості студентки, а вже пізніше прийшла як вчитель. Зараз ці діти вже у восьмому класі.
Зараз, йдучи коридором школи, у ті моменти, коли вже дорослі діти вітаються зі мною, я згадую слова викладача академії, що застрягли в моїй пам’яті назавжди: «Найголовніше в житті вчителя – це не винагороди, звання, премії чи визнання колег, - це пам’ять учнів». І з цим не посперечаєшся!
Вчителями не стають, ними народжуються. Але не слід забувати, що йдучи працювати до дітей ми, вчителі, повинні пам’ятати, що «той вчитель хороший, чиї слова не розходяться з ділом», і чиє серце віддане дітям.
Я- Учитель. І я пишаюсь цим!
Малоштанова О.В.